Валя і Юра одружилися на п’ятому курсі навчання в інституті. Через рік у них появилася перша донька. Назвали Оленкою. Згодом народилася Марійка. Дуже гарні та розумні дівчатка купалися у любові щасливого подружжя. Тато заробляв непогані гроші, і діти ні в чому не відчували нестатку.
Оленці виповнилося 8 років, коли Юра щоденно приходив додому у нетверезому стані. Без усякої причини чіплявся до Валі, нещадно бив. Ці картини назавжди отруїли дитячі спогади. Одного вечора він заявив, що залишає сім’ю.
Валя працювала лікарем у дитячій лікарні на півтори ставки, але все одно грошей не вистачало. Економили на одязі, на їжі. Діти не могли зрозуміти, чому тато розлюбив їх, чому ніколи не приходить, не купляє подарунки, не цікавиться, як у них справи.
Оленка багато плакала. Образа на батька з кожним днем збільшувалася, переростаючи в невимовний біль. Гнів та ненависть заполонили серце. На душу важким каменем ліг тягар гріха. Дівчина не могла спілкуватися з хлопцями в класі, у дворі. Цуралася родичів та знайомих чоловіків. Ні настрою, ні сили жити далі.
Одного разу сім’ю відвідали сестри з молитовної групи, до якої належала Валя. За чашкою чаю співали, розмовляли, насолоджуючись присутністю Божої любові. А потім молилися. Оленка довго не могла вимовити: «Боже, прости мене і допоможи простити тата. Прости його, він заблудився!» Нарешті «прощаю» злетіло з її вуст, і в ту мить невимовний тягар залишив серце. Важкі болючі кайдани, що стискали дух, душу і тіло, враз кудись поділися. Сльози струмочками текли по обличчю. Дівчина обіймала усіх і дякувала Богові за дивне зцілення.
Згодом Оленка закінчила інститут і одружилася. На сьогоднішній день вона є мамою трьох діток. Жінка щаслива, бо одного разу відчула силу молитви і радість від дотику Господньої любові.
У молитві, яку залишив нам Господь, є такі слова: « … і прости нам гріхи наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим…» Чому необхідно прощати? Кому потрібне прощення? Як прощати? Де прощати? Хто повинен прощати?
Прощення потрібно нам! Воно дає волю, радість, наповнює нашу душу спокоєм і любов’ю. Як прощати? Так як Христос!!! Він прощає і не згадує! Не обмовляє, не ганьбить ближнього, забуває назавжди! Прощати усюди: на роботі, вдома, в дорозі, в церкві. Прощати усіх: друзів, знайомих, рідних, дорослих і малих, бідних та багатих, простих і знатних. Добре, коли прощаємо один одного в церкві, і не відвертаємо свою голову від того, хто хоче привітатися з нами. Коли служителі прощають тих, хто згрішив і покривають любов’ю, церква зростає і духовно, і кількісно.
Я знаю пастора, який привіз на подвір’я машину цегли, щоб побудувати клуню. Згодом помітив, що невіруючий сусід краде її і використовує для своїх потреб. З кожним днем цегли ставало все менше і менше. Служитель помолився і вирушив до крадія. Пильно дивлячись йому в очі, промовив:
- Я прощаю тобі!
Не чекаючи відповіді, пішов додому. Це так вразило злодія, що через деякий час він відвідав церкву, в якій служив брат, і покаявся.
Біблія вчить нас не тільки прощати, але й молитися за тих, хто нас образив. Історія Йова надихає на це. Після зустрічі з Йовом, Господь сказав трьом друзям, щоб вони звернулися до Йова, аби той помолився за них. Чому? Друзі переступили через свою гординю, усвідомили, що згрішили не тільки перед Богом, але й перед Йовом. А Йов до кінця простив їх. Біблія говорить нам, що тільки після цієї молитви Господь рясно благословив праведного Йова.
«І коли стоїте на молитві, то прощайте, як маєте що проти кого, щоб і Отець ваш Небесний пробачив вам прогріхи ваші. Коли ж не прощаєте ви, то й Отець ваш Небесний не простить вам прогріхів ваших». Мар. 11:25-26
Лидия Гапонюк,
Турция, Стамбул
Пишу стихи, прозу. Родилась в Украине, живу в Стамбуле.
Прочитано 1672 раза. Голосов 1. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Гефсимания - Вадим Сафонов У каждого своя Гефсимания.
На этой неделе в ленте промелькнула очередная дата присвоения Нобелевской премии по литературе Борису Пастернаку. От последней, из-за чудовищного давления советской машины, он отказался. Одним из самых знаменитых его произведений является роман \"Доктор Живаго\", о судьбе русской интеллигенции начала 20 века.
Будучи также поэтом, он включил в роман цикл стихов. Самым знаменитым стало \"Гамлет\", которое декламировали многие знаменитые советские актеры 2-ой половины XX века. То самое, в котором \"жизнь прожить - не поле перейти\".
Но меня зацепила другая цитата:\"Если только можно, Авва Отче, чашу эту мимо пронеси\". Эта фраза из молитвы Иисуса Христа в Гефсиманском саду. Это были последние часы, когда Иисус, будучи на свободе, мог предотвратить арест и казнь. И в этот момент он как никогда был близко к нам, обычным людям, находящимся в стрессовых ситуациях. Сотни и тысячи лет после тех драматических событий в Иудее, мы, понимая неотвратимость ужасного, поднимаем глаза к небу и говорим\"да минует меня чаша сия\".
Несколько дней я находился под впечатлением переживаний нет, не собирательного образа Гамлета, или Юрия Живаго, или самого Бориса Пастернака, затравленного после той злополучной Нобелевки. А пронзительного стенания Сына Божия, в котором сплелись переживания всех людей, стоящих перед пропастью.
Сохранен размер и рифма \"Гамлета\" Бориса Пастернака, присутсвуют некоторые аналогии.
